Межі процесуальної добросовісності: коли позов можуть залишити без розгляду

Подання позову більше не гарантує, що суд перейде до повного дослідження спору по суті. Якщо вже під час підготовчого провадження стане очевидно, що позов є штучним, завідомо безпідставним або використовується всупереч меті судочинства, суд може залишити його без розгляду.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 1 липня 2026 року у справі № 910/10837/25.

Позиція важлива для бізнесу, який одночасно бере участь у кількох пов’язаних судових, виконавчих, банкрутних або реструктуризаційних провадженнях. Суперечливі заяви в різних справах можуть бути оцінені не як звичайна зміна правової позиції, а як доказ зловживання процесуальними правами.

ТОВ «Три О» звернулося з позовом до АТ «Ощадбанк» та АТ «Укрексімбанк» про визнання недійсним консорціумного кредитного договору.

Суд першої інстанції відкрив провадження, але під час підготовчого засідання залишив позов без розгляду. Підставою стало те, що позивач подавав у різних провадженнях заяви, які суперечили одна одній.

За встановленими судами обставинами, компанія:

• в одному випадку стверджувала, що борг припинився;
• в іншому – визнавала його;
• в окремій справі оскаржувала підставу виникнення боргу;
• просила завершити процедуру превентивної реструктуризації;
• одночасно в іншому процесуальному контексті намагалася її продовжити.

Апеляційний господарський суд скасував ухвалу, вважаючи, що залишення позову без розгляду на підготовчій стадії обмежило доступ позивача до правосуддя.

Велика Палата з цим не погодилася, скасувала рішення апеляції та залишила в силі ухвалу суду першої інстанції. Офіційний виклад обставин і висновків оприлюднив Верховний Суд.

Суд може застосувати наслідки зловживання процесуальними правами вже на стадії підготовчого провадження, якщо саме на цій стадії встановлено недобросовісне використання права на судовий захист.

Йдеться про застосування пункту 3 частини другої статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Відповідні за змістом положення містяться у статті 44 Цивільного процесуального кодексу та статті 45 Кодексу адміністративного судочинства.

Ці норми дозволяють визнати зловживанням, зокрема:

• подання завідомо безпідставного позову;
• звернення за відсутності предмета спору;
• ініціювання спору, який має очевидно штучний характер;
• інші дії, спрямовані на маніпулювання судовою процедурою.

Водночас залишення позову без розгляду не є автоматичним. Велика Палата встановила високий стандарт: ознаки зловживання мають бути очевидними, безсумнівними, процесуально встановленими та належно мотивованими.

На підготовчій стадії суд повинен визначити:

• предмет спору;
• характер правовідносин;
• зміст позовних вимог;
• склад учасників;
• заперечення відповідача;
• обставини, які необхідно встановити;
• докази, які потрібно дослідити.

Саме тоді суд може оцінити, чи існує реальний спір, чи має позивач матеріально-правовий інтерес і чи не створено процес штучно.

Велика Палата назвала підготовче провадження найбільш типовою стадією для виявлення:

• безпредметного позову;
• завідомо безпідставних вимог;
• штучного спору;
• фіктивних позовних конструкцій;
• недобросовісної процесуальної поведінки.

Суд не зобов’язаний чекати місяці або роки, проводити експертизи та досліджувати великий масив доказів, якщо з матеріалів уже очевидно, що судова процедура використовується не для реального захисту права.

Ні. Велика Палата зазначила, що суд може реагувати на зловживання з власної ініціативи.

Застосування такого наслідку є правом суду, а не його безумовним обов’язком. Тому навіть переконливе клопотання відповідача не гарантує залишення позову без розгляду.

Водночас відповідачу не варто розраховувати, що суд самостійно знайде матеріали інших справ. Якщо є ознаки штучного спору, доцільно подати вмотивоване клопотання та додати процесуальні докази.

Постанова не означає, що будь-яка неточність або зміна аргументів є зловживанням.

Підставою для реагування може бути сукупність обставин:

• взаємовиключні твердження однієї сторони в кількох справах;
• одночасне визнання та заперечення того самого зобов’язання;
• оскарження договору лише після початку стягнення;
• подання позову без реального порушення права;
• використання справи для блокування іншого провадження;
• ініціювання формального спору між пов’язаними особами;
• багаторазова зміна позиції без пояснення фактичних причин;
• вимоги, які не можуть забезпечити заявлену мету;
• звернення до різних судів для отримання процесуальної переваги;
• приховування від суду пов’язаних проваджень.

Кожен із цих факторів окремо не обов’язково доводить зловживання. Суд повинен оцінити загальну логіку поведінки сторони та мотивувати, чому вона є очевидно недобросовісною.

Бізнес може мати об’єктивні підстави заявляти різні вимоги:

• змінюються фактичні обставини;
• з’являються нові докази;
• суд відмовив у попередньому способі захисту;
• різні справи стосуються різних періодів або зобов’язань;
• сторона заявляє основну й альтернативну правову позицію;
• процесуальний закон дозволяє поєднати або змінити вимоги.

Тому сама відмінність аргументів не дає достатніх підстав залишити позов без розгляду.

Критичне значення має те, чи може сторона логічно й документально пояснити зміну позиції. Якщо пояснення немає, а процесуальні заяви взаємно виключають одна одну, ризик негативної оцінки істотно зростає.

Насамперед потрібно відновити повну хронологію дій позивача.

До клопотання можуть додаватися:

• позовні заяви з інших справ;
• відзиви, заяви та пояснення позивача;
• судові рішення;
• документи виконавчого провадження;
• заяви у справах про банкрутство чи реструктуризацію;
• листи про визнання або заперечення боргу;
• мирові угоди;
• протоколи органів управління;
• документи, що підтверджують пов’язаність сторін;
• порівняльна таблиця суперечливих позицій.

У клопотанні бажано пояснити:

• Які саме твердження суперечать одне одному.
• Чи стосуються вони того самого договору, боргу або правовідносин.
• Чому відмінність не можна пояснити зміною обставин.
• Якої процесуальної мети намагається досягти позивач.
• Чому продовження розгляду створює непропорційне навантаження або перешкоджає іншому провадженню.

Простого твердження про «процесуальний рейдерський позов» або «затягування справи» недостатньо.

Перед поданням нового позову потрібно перевірити всі позиції, які компанія раніше займала:

• у господарських, цивільних та адміністративних справах;
• під час виконавчого провадження;
• у процедурах банкрутства та реструктуризації;
• у листуванні з банками й контрагентами;
• у фінансовій звітності;
• у договорах та актах звіряння;
• у заявах керівництва або представників.

Якщо позиція змінилася, причини потрібно прямо пояснити. Наприклад, зазначити, який новий доказ отримано, які обставини стали відомі або яке рішення суду змінило правову ситуацію.

Особливо небезпечно, коли різні справи ведуть різні адвокати, юридичні фірми чи внутрішні підрозділи, які не координують між собою процесуальну стратегію.

Для великих спорів доцільно створити єдину карту проваджень із зазначенням:

• предмета кожної справи;
• заявленої фактичної позиції;
• правової кваліфікації;
• поточного процесуального статусу;
• потенційних суперечностей;
• відповідального юриста.

Залишення позову без розгляду не є рішенням про відмову в позові по суті. Суд не встановлює остаточно, хто має рацію у матеріально-правовому спорі.

Проте для позивача наслідки можуть бути відчутними:

• справа припиняється без отримання бажаного рішення;
• втрачаються час і витрати на правничу допомогу;
• можуть виникнути питання щодо судових витрат;
• спливає час для застосування інших способів захисту;
• суперечлива позиція фіксується в судовому акті;
• повторне звернення вимагатиме усунення обставин, які стали підставою для залишення позову без розгляду.

Можливість повторного позову потрібно оцінювати окремо з урахуванням змісту ухвали, характеру зловживання та строків захисту права.

Позиція Великої Палати посилює роль підготовчого провадження. Воно стає не технічним етапом, а повноцінною стадією, на якій справа може завершитися.

Для відповідачів постанова створює інструмент раннього припинення очевидно штучних процесів.

Для позивачів вона підвищує вимоги до узгодженості судової стратегії. Кожна заява, подана в одній справі, може бути використана для оцінки добросовісності в іншій.